середа, 22 листопада 2023 р.

Вінниччина - туристичними шляхами українського Поділля (частина 1)

   Вінниччина - це земля населена талановитими і відданими людьми, це край неймовірної краси природи та давньої історії, це місце що приховує багато таємниць і цікавинок. Це початок захопливої пригоди довжиною в життя, де щоразу є те що вас здивує, захопить і знову переверне уявлення про світ. Мої мандрівки багато років тому почалися з цієї частини Поділля, з зелених пагорбів річкового каньйону які на початку літа покривалися пухнастим морем ковилу, з швидкої течії річки що дарує прохолоду в спеку, з пізнання і дослідження, яке триває й досі. І хоча я народилася на Вінниччині, проте як виявилося дуже мало знаю про цей край. Тому запрошую відправитися зі мною в подорож і дізнатися більше про те, які скарби приховує ця місцевість.


   Мандрівка Вінниччиною розпочалася з міста Тульчин, де проходив Міжнародний форум «Туристичними шляхами Українського Поділля 2023». В рамках цього заходу, який відбувся 3-5 листопада 2023 року, нас чекали не лише 5 неймовірно цікавих панельних дискусії в одному із найкрасивіших об'єктів Вінницької області - Палаці Потоцького в Тульчині, вечірній випал вогняної скульптури "Щедрик", а й дводенна подорож Вінниччиною. Я стала учасником цієї події завдяки запрошенню Агенції регіонального розвитку Таврійського об'єднання територіальних громад та Тульчинської міської ради.




   Місто Тульчин на Вінниччині у багатьох асоціюється з однойменним сиром та маслом, а виявляється це батьківщина "Щедрика" і місце де знаходиться "Подільський Версаль". Місто  досить давнє, перша історична згадка про нього належить до 1607 року, тоді король Сигізмунд III Ваза надав привілей на Тульчин генералу подільських земель Валентію Олександру Калиновському. А більше ніж через два століття, в 1872 році на замовлення тодішнього власника Станіслава Потоцького, який зробив Тульчин своєю резиденцією, в місті будується неймовірної краси палац у стилі класицизму. Зараз у палаці знаходиться Тульське училище культури і мистецтв, а перед початком війни розпочалася реконструкція. Проте навіть будівельні ліса не зменшують краси "Подільського Версалю". При в'їзді в місто Тульчин вражає фраза "Тульчин - столиця Щедрика", адже саме тут в 1916 році Микола Леонтович створює свій всесвітньовідомий "Щедрик". за мотивами української щедрівки. І на честь цього музичного шедевру на завершення першого дня форуму перед палацом Потоцьких відбулося випалення вогняної скульптури "Щедрика".




   Другий день Міжнародного форуму і перший день нашої мандрівки Вінниччиною розпочався з відвідання палацу Четвертинських-Балашових у Комаргороді. Зведений на початку XIX століття у стилі фахверк палац досі вражає своєю архітектурою. Навколо палацу-шале розкинувся затишний парк площею в 2,5 га, який частково зберігся з кінця XIX століття. Зараз в маєтку Балашових знаходиться Комаргородське вище професійне училище. В парку біля альтанки учасників нашої подорожі зустріли студенти і викладачі закладу з солодким фуршетом. По-перше це було неймовірно гарне видовище, навіть не вірилося що таку красу можна їсти, а по-друге всі представлені ласощі виявилися ще й дуже смачними. При відвідувані палацу Балашових можна поєднувати приємне з корисним, дізнаватися цікаву історію. смакуючи кулінарними шедеврами. Як на мене ідеальне поєднання.




   Наступна наша зупинка стала справжнім відкриттям для мене. Ми завітали в гості до столяра Анатолія Лукіянича в його унікальний музеї столярного інструменту. Ніколи не уявляла наскільки цікавою може бути робота з деревом і наскільки різноманітними бувають столярні інструменти. Музей знаходиться в селі Гнатків в приміщені колишнього дитячого садочка. В невеликій кімнаті розмістилося більше сотні зразків різних столярних інструментів, кожний з яких має свою історію і застосування. Тут можна не тільки їх оглянути і дізнатися про кожний з інструментів, а й самостійно спробувати себе у ролі столяра, це до речі дуже цікаво, хоч і важко. Поруч у кімнаті знаходяться вже готові роботи, вони дуже різноманітні: тарілки, вази, дошки, кухонні лопатки та ін. вироби з дерева, які можна придбати. І я без сувеніру не залишилася.




   Стіна - село з такою промовистою назвою чекало на нас в Томашпільській громаді, і тут справді була стіна, тільки не рукотворна, а природна. Від мальовничих панорам навколишньої природи перехоплює подих, навіть похмура погода не завадила насолоджуватися красою. На горі, поруч з дорогою розмістилася місцева фото-локація, тут позначили місця де виходять найкращі фото, а ще нас тут урочисто зустріли з короваєм. А потім в селі пригостили місцевими смаколиками, і подарунки з собою дали, ну дуже вже гостинні тут люди. Село Стіна насправді дуже давнє, перші згадки датуються 1420 роком, коли воно носило назву Янгород. Під час турецько-татарської навали через особливості рельєфу турки казали, що воно "неприступне як стіна". Каньйон річки Русава утворює справді неповторні краєвиди.




    На Замковій горі села Стіни, де колись була козацька фортеця розмістилася церква Святого Миколая та давній козацький цвинтар. Невідомо коли саме звели церкву, адже є дані що в 1654 році вона вже діяла, церква невелика проте дуже затишна і гарна. Поруч з церквою знаходиться старовинний козацький цвинтар, точної дати його виникнення також немає, а багато хрестів зруйновано. Та науковці припускають що він починає свою історію ще з XVII століття. Ми потрапили на завершення толоки, яку організувала Громадська організація "Україна Інкогніта" спільно з місцевим Еко-центром "Стіна". Звільнений від рослин цвинтар вражав своєю атмосферою спокою, тут неймовіра енергетика, недарма такі території називають "місцями сили".




   Мандрівка Вінниччиною привела нас в місто Ямпіль, яке в мене завжди асоціювався з великими сільськогосподарськими ярмарками, що колись давно пощастило відвідати. Цього разу ми завітали до місцевого музею образотворчого мистецтва. В музеї нам розповіли про історію Ямпільщини і продемонстрували колекції предметів побуту, традиційних виробів, унікального вишитого одягу, українських хусток та інших цікавих експонатів. Згадали за історію та скарби сарматського царя Інісмея, які знайшли під час розкопок в селі Пороги Ямпільської громади. В музеї багато експонатів з якими хочеться зробити фото, особливо мені припав до душі ткацький верстат, тоді я ще не знала що за декілька годин я і сама навчуся ткати на схожому.




На завершення насиченого і цікавого дня ми завітали до унікального села Буша, що розташувалося в долині трьох річок. І хоча до нього ми потрапили вже ввечері проте зуміли відвідати місцеві музеї. Спершу завітали до "Подільської хати", потім відвідали музей археології, а далі нас чекав музей ткацтва. В Буші нас зустріли працівники Державного історико-культурного заповідника "Буша" і ми попрямували вивчати давній розкоп залишків трипільського житла 4 тис років до н.р., який став основою музею археології. З зовні музей розписаний трипільськими символами і є гарною фотозоною. В музеї ткацтва ми не лише дізналися багато цікавого про це ремесло, ознайомилися з різноманітними верстатами, старовинні килимами, доріжками, рушники та іншими виробами. А й самостійно спробувати ткати доріжку, це дуже цікавий досвід який захоплює. 





  Мандрівка Вінниччиною стала новим відкриттям і захоплюючим досвідом. Гарні краєвиди, привітні місцеві жителі та безліч цікавих історій, а ще смачна і неповторна кухня. Перший день подорожі закінчився в Буші, яку ми через пізній час не встигли оглянути, проте нас попереду чекав світанок на замковій вежі, таємничий скельний храм і продовження мандрівки Подільським краєм. Крім Буші ми відвідаємо місто на Дністрі Могилів-Подільський, скельний храм в Лядово і село Печеру, де немає печер, але є вражаючий костел з усипальницею і мальовнича природа. Тож по переду нас чекає "Вінниччина - туристичними шляхами українського Поділля (частина 2)". Дякую організаторам за можливість пізнати Вінницький край.
Пригоди тривають...


середа, 28 червня 2023 р.

5D - подорож - магія природи Уманщини

     Неймовірної краси природа зачаровує, вона переносить нас в світ яскравих барв і сильних відчуттів, вона відновлює та зцілює. Що таке один день з життя - він здається коротким відрізком щоденної рутини, і в той же час один день подорожі настільки насичений враженнями та емоціями, що здається ніби він змінює часові рамки. Тож, пропоную вам відправитися з нами у коротку за часом але дуже насичену подорож мальовничими краєвидами Уманського краю. Нас гостинно зустрінуть біля руїн останньої козацької корчми, ми заглянемо до унікального домашнього музею, прогуляємося доріжками "Едему" і помандруємо схилами відомого каньйону.

Буцький каньйон

    А все почалося з відвідин на початку червня туристично-економічного форуму "Туризм в Україні: вимоги сьогодення" який організували Агенція регіонального розвитку Таврійського об'єднання територіальних громад спільно з Уманською міською радою. Після теоретичної частини форуму, що пройшла в приміщені Уманського національного університету садівництва, ми спершу познайомилися з туристичними родзинками міста Умані, а потім помандрували досліджувати цікавинки територіальних громад регіону, які увійшли до новоствореного кластеру. Про те як ми знайомилися з Уманню зможете прочитати в попередній публікації "Умань - місто де тебе чекають...". А під час подорожі громадами на нас чекало знайомство з одним із найцікавіших природніх маршрутів агротуристичного кластеру "Шляхами Трипільської Праматері". "5D - подорож - магія природи" саме так називалася наша екскурсійна програма надзвичайно гарними природніми об'єктами Уманщини.


село Роги


Український едем


Буцький каньйон

     Наша подорож розпочалася з невеликого переїзду в п'ятизірковому автобусі, а першою зупинкою мандрівки стало село Роги Уманського району. Мальовниче село привітно зустріло нас барвистими колективами в національному одязі, гарними піснями, смачною місцевою стравою та залишками останньої козацької корчми. Попри все я люблю руїни, кожна з них розповідає свою історію, ховає свої таємниці. Для мене вони наповнені легендами та історіями, серед стін чути відгомін людських доль і тихий шум вітру. Я бувала серед стін замків і палаців, а от на місці колишньої козацької корчми вперше. Вона була побудована в другій половині 18 століття на чумацькому шляху який вів у Крим. Так цікаво було б побачити як вона виглядала колись, уявити яких гостей приймали її колись гостинні стіни. Можливо в майбутньому її відновлять і ми спробуємо мед-пиво, яке по бороді лилося а в роті не було.









   Наступна наша зупинка мене неймовірно вразила, це було настільки неочікувано і вражаюче, що словами важко передати. А почалося все з того, що ми зайшли на подвір'я звичайної сільської хати, як нам здалося, а потрапили в унікальний музей і справжній ботанічний сад. "Український едем" - це не просто приватна садиба Сергія Дорошенка, це неймовірний світ природи і етносу, який протягом 18 років створювало подружжя Дорошенків. Дванадцять кімнат справжніх скарбів родинного музею з унікальними експонатами природи і українського побуту, речі для якого передають люди з усієї України. Через брак часу ми змогли оглянути лише дві кімнати, де кожний сантиметр будівлі містив якийсь неймовірний шматочок історії. Тут знаходяться сотні і тисячі цікавих, незвичних, старовинних, автентичних і природніх екземплярів. Вони насправді вражають, тут не має чіткого розміщення, здається все і всюди, але в цьому і родзинка, адже тут кожний знайде щось цікаве для себе.









    Після відвідування музею, екскурсія, яку проводив пан Сергій завела нас в зелені лабіринти екзотичного приватного ботанічного саду. Тут годинами можна описувати різноманіття кольорів, відтінків, ароматів і форм рослин, дерев, кущів та квітів, які можна тут побачити. Та все ж не можливо це все передати словами, навіть знімки не допоможуть осягнути всю красу. І аж ніяк не віриться що це все створили і підтримують всього лише дві людини. Ми потрапили в сад під кінець цвітіння півоній, яких тут декілька сотень видів, крім того троянди та деякі інші рослини саме розквітли. Сад створений так щоб дивувати своїми барвами з початку весни і до пізньої осені. А найкращий вигляд на нього відкривається з спеціально побудованого оглядового майданчика.










    
    Останньою, але не менш цікавою локацією нашого перебування на Уманщині став відомий Буцький каньйон. Тут скелясті береги річки Гірський Тікич створили унікальний ландшафт, який щорічно приваблює тисячі туристів своєю вражаючою красою. Знаходиться каньйон на території смт Буки, а бере свій початок від водоспаду Вир, неподалік якого знаходяться залишки водяного млина 19 століття. Монументальні скелі ущелини підіймаються в гору на 30 метрів та простягаються близько на 80 метрів у ширину і 2500 метрів у довжину. Сірі граніти що утворюють Буцький каньйон сформувалися ще біля двох мільярдів років тому.








   Буцький каньйон чудове місце для відпочинку: неймовірної краси природа, вражаючі панорами скель, чиста прохолодна вода. На березі тут можна розмістити намет, поплавати на човні по річці, зайнятися скелелазінням чи просто насолоджуватися навколишньою красою. Ми прогулялися гранітними берегами Буцького каньйону, послухали цікаві розповіді екскурсовода та помилувалися місцевими краєвидами. Під час нашої мандрівки, десь по центру ущелини ми побачили руїни першої сільської ГЕС в Україні. Побудована ще в 1929 році вона має статус пам'ятки архітектури. Я приємно здивована знаменитим Буцьким каньйоном, адже фото не передають оточуючої краси і величі природи, не дивно що ця територія так приглянулася туристам.









   Ось і закінчилася наша 5D - подорож Уманщиною, це була справді незабутня поїздка під час якої ми сприймали навколишній світ у всій його повноті. Яскраві фарби, свіжі аромати, смачні страви, звуки природи і кольори веселки, дотики і відчуття. Цей день залишив по собі десятки фото і незабутні враження, а ще велике бажання ще неодмінно не раз завітати у цей край. А я сподіваюся що згодом продовжимо дослідження маршрутів кластеру "Шляхами Трипільської Праматері" які приведуть нас в нові цікаві місця.



Пригоди надихають...