Фестиваль гончарів "Не святі горшки ліплять" 2018

 Глина в руках гончара тепла і жива, вона трансформується, росте і от з маленької грудки, мов з пуп'янка розправляє свої пелюстки квітка. А придивишся, вона під вмілим поглядом змінюється, набуває обрисів, стає глечиком чи вазою, а може чудернацькою істотою чи неймовірною прикрасою. Мене завжди вражали гончарі - такі собі чарівники, які шматочок звичайної глини перетворюють на справжній витвір мистецтва.

 З 19 по 22 липня в Тернополі на Козацькому острові, що в парку Топільче відбувся другий фестиваль гончарів "Не святі горшки ліплять". На свято завітали майстри з усієї України також були присутні запрошені гості з закордону. Чотири дні народні умільці ліпили, творили, змагались і проводили різноманатні майстер-класи.

 

 Атмосфера на святі була на прочуд веселою, теплою і якоюсь по-домашньому затишною. Мені вдалося відвідати два дні фестивалю. Враження неймовірні, я з захопленням прогулювалась біля палаток з виробами, то роздивляючись різноманітні фігурки з глини, то подумки приміряючи прикраси чи підбираючи такий різнобарвний посуд для дому. Вибір тут величезний, на будь-який смак, найрізноманітніші форми і кольори.

 На фестивалі можна було підібрати падарунок чи сувенір, нову обновку на кухню чи у вітальню або натуральну іграшку дитині. А так, як це був ярмарок, можна було навіть поторгуватись чи просто поспілкуватись з майстрами.

 Кожний день всі присутні гончарі проводили майстер-класи. Бажаючі могли зробити за допомогою майстрів на гончарному колі глечик чи тарілочку, виліпити свищик, чи розмалювати кераміку або спробувати свої сили в інших видах народного мистецтва. Дорослі і діти з захопленням приміряли на себе роль гончара, глина нікого не залишила байдужим. Кажуть що за три дні майстер-класів використали близько тонни глини для ліплення.

 І мені вдалося взяти участь у одному майстер-класі, доречі майстриння майже землячка, теж з Вінничини - Світлана Погонець. Коли дивишся з боку на роботу творця, вона здається не такою вже й важкою. А от приступивши самому до розпису, ми з пані Світланою розмальовували тарілочку, розумієш на скільки це важка і кропітка праця. Руки тряслися, спеціальні інструменти для виговлення такої краси просто не хотіли слухатися мене. Тут треба впевненість і досвід. Проте за допомогою майстрині мені вдалося закінчити наш спільний витвір і тепер я маю свій власний сувенір. Тарілочка поки що сохне вдома, а в подальшому, після випалювання займе почесне місце на кухні.

 Головною родзинкою свята став двохметровий глечик (чи то скоріше глек, бо такий велетень і красень вийшов) виготовлений з 380 кг глини. Його почали ліпити гончарі ще у перший день фестивалю, на спеціально зробленій печі, за допомого якої його спершу сушили, а потім випалювали. На мою думку на фестивалі зібралися найпозитивніші  і найкреативніші гончарі, виліплюючи таку грандіозну скульптуру вони вкладали в неї свою душу і майстерність.

 В суботу 21 липня в вечері, піся того як глечик висох і його обмотали спеціальними матеріалами, почалась магія випалювання. Гончарам потрібно було розігріти виріб до температури в 1000 °C градусів. Всі чекали з нетерпінням цього грандіозного моменту, навіть діти незважаючи на пізню годину незводили погляду з скульптури, я якої виривались язики полум'я. А поки обпалювався глечик гончарі влаштували імпровізований концерт, талановиті люди талановиті у всьому. 

 І ось довгоочікувана мить настала, температура досягла необхідної відмітки, майстри потроху розмотували вогняну скульптуру. Почалося неймовірно захоплююче вогняне шоу. Глек розігрівся до білого, а гончарі, наче шамани почали обсипати його тирсою. Полум'я пустилось у божевільний танок по всій осяяній внутрішнім світлом  скульптурі. Це була справжня магія, довкола розносились чари у вигляді яскравих іскор, а дорослі і діти кружляли у танку навколо палаючого глека. Емоції зашкалювали, а враження просто неможливо описати словами.

"Не святі горшки ліплять" фестиваль який дарує незабутні емоції, що відкладаються у скарбничку найдорогоцінніших моментів життя. Це те дійсто яке заслуговує на довге і насичене життя на фестивальному небокраї Тернопілля. Адже воно обєднує людей, вчить щось нового, допомагає пізнавати себе і навколишній світ. І справді не святі горшки ліплять, а напрочуд талановиті, віддані своїй справі люди, що несуть у цей світ тепло добра.
Пригоди тривають...