Сидорівський замок-корабель

  Пливе-гойдається на хвилях історії могутній замок-корабель, оберігаючи давні таємниці. Вже близько 4 століть споглядає велет за рухом часу, який то повільно пролинає поруч, то завертить, закрутить в калейдоскопі подій. Колись серед цих потужних стін фортеці вирувало життя, власники змінювали один одного, було чути лязгіт зброї і перестук копит, її руйнували та відновлювали. Вона була важливим фортпостом і родовим гніздом, а перетворилася в найоригінальнішу історичну пам'ятку Тернопілля.

 
Серед села Сидорів Гусятинського району, що на Тернопіллі височіє пагорб, що несе на собі, мов на хвилях старовинний замок у вигляді корабля. Цей красень і досі вражає своїми розмірами, видовжений на 178 метрів та шириною в 30 м, він у своїй найвужчій стороні виглядає наче величний корабель, що волею долі засів у товщі каміння й землі. З трьох сторін замкову гору омиває річка Суходіл, а з четвертої знаходиться поросший лісом пагорб. До наших днів збереглась лише частина твердині, яка і в теперішньому стані зачаровує та надихає.

  З давніх часів на березі річки, що зараз зветься Суходіл жили люди, розросталося поселеня, яке в 13 ст. знищили орди монголів. Проте, 7 жовтня 1398 року під назвою "Береш", що пішла ймовірно від слова "берег" з'являється письмова згадка про село яке розмістилося на тому ж самому місці. Зараз воно зветься - Сидорів, напевно на честь якогось мужнього чоловіка Сидора. У першій половині 14 ст. дерев'янні укріплення і замок що захищав село спалили татари. Пізніше, стараннями князя Я.Потоцького,  Сидорів у квітні 1547р. отримав статус містечка, а за декілька десятків років перейшов у власність Калиновських.

  Близько 1640 року польський коронний гетьман Мартин Каліновський завершив будівництво замку (хоча по даних деяких істориків можливо лише перебудував попередній зруйнований). Зведений з місцевого вапняка на видовженому плато пагорба, з трьох сторін оточеного річкою Суходіл він виглядав дуже неприступно. При потребі захисники перегачували річку, яка утворювала став і болото. З півдня замок від поля відділяв широкий рів, він частково зберігся і дотепер. Товщина стін твердині подекуди досягала 4 метрів, щоб витримувати облогу. Замок до наших днів зберігся лише частково. Та найбільшої шкоди фортеці завдали не жорстокі набіги та війни, а мирний час, за радянської влади в 1950 роках розібрали південно-східну частину, тут залишилась лише двох'ярусна піденна вежа з в'їздною брамою. З дев'яти башт, які мав замок найкраще збереглася північно-західна, кам'яні стіни фортеці сходяться до нех під гострим кутом, що робить замок схожий на великий корабель. Ця башта була основним оборонним вузлом твердині, саме вона слугувала спостережним постом для захисників замку. До "носової" частини укріплення примикають дві двох'ярусні напівкруглі бастеї  діаметром 13м. Ця частина замку найкраще збереглася, тут ще можна побачити залишки каземат і житлового палацу.

   Одним з комендантів замку був Ян-Самуель Хшановський який разом з дружиною Софією ввійшли в історію, як захисники Теребовлі від турків в 1675 році. На початку 18ст. нащадок бічної лінії Каліновських, каштелян кам'янецький, староста вінницький Мартин Каліновський, вшановуючи свого предка відродив родове гніздо, а в 1718 р. поселився тут з дружиною. Проте наступні власники - М'ячинські та Коритовські -довели замок до краху, частково розбираючи стару кладку. В 1790 році поселення втрачає статус міста і преходить у власність нащадка лицарів-хрестоносців, барона Ігнатія Пайгерта. Ця магнатська родина збудувала палац, оточений садом, їхній маєток славився оранжереєю, розкішним фонтаном та бібліотекою з рідкісними книгами. Вони збудували в селі водогін джерельної води з глиняних труб, який був відведений від панського маєтку ще в 1914 році й часково до сьогодні постачає воду. Пайгерти були власниками Сидорова до приходу радянської влади в 1939 р. Останній з них, Юзеф Каласантій Пайгерт-молодший, помер у 1962 році в еміграції.

   Замок у Сидорові оповитий легандами, тут і традиційні для тих часів підземні ходи, і історії з незчисленним багатством. Колись від замку аж до Збруча вів підземний перехід, старі люди розповідали, що він був такий високий, що воїни водили ним коней до річки напувати. Та й коштовності в замку були. Свого часу в фортеці зберігались родинні скарби давнього і могутнього польського роду Струсів. Жив в 17 ст галицький староста Микола Струсь який мав дві доньки. Одна вийшла заміж за шляхтича Олександра Сенінського, який був страшним розбишакою, а іншу спершу викрав і всупереч волі її батька взяв собі за дружину Адам Калиноський. Обидва зятя люто ненавиділи один одного і коли старі Струсі померли Сенінський вивіз з замку геть усі багатства, що помістилися на 200 возах. Як писали Калиовські, всього на 500 000 злотих, сума за тих часів величезна. Проте згодом Калиновський таки відібрав у Сенінського ті скарби, проливши чимало крові.

    Сидорівський замок вражає, трішки уяви і здається зараз піднімуться хвилі і могутній корабель піде у плавання. Адже попри століття розрухи і занепаду він і до сьогодні неймовірний, наповнений історією та цікавими легендами, височіє на пагорбі чекаючи на гостей. А гості тут бувають все частіше, особливо на фестивалях, які вже декілька років поспіль тут проводиться. Мені вдалося побувати на одному з них в 2018 році - Свято Сидорівського замку 2018. Це унікальний замок який варто відвідти подорожуючи Тернопіллям, щоб стати частинкою захоплюючого минулого.

  Пригоди тривають...