Дітковецький мистецький етнофестиваль 2018

Українські села це щось особливе, кожне з них різне, проте в одночас вони всі схожі. Тихе розмірене життя, наповнене своїми складнощами і переживаннями, зі своїми маленькими і великими радощами, своїми мріями. Незважаючи на всі проблеми села в нас живуть, інколи це схоже на виживання, проте вони не здаються. І люди в них особливі : добрі, чуйні та дуже гостинні. Останім часом саме в селах я почала зустрічати людей закоханих у свій рідний край, людей-діла, які не шкодують зусиль, які намагаються змінити цей світ на краще. Інколи достатньо однієї ідеї та декількох людей для її втілення, щоб і у інших зявилася надія на майбутнє.

В перші дні осені 1-2 вересня 2018 року село Дітківці Зборівського району що на Тернопільщині  зібрало гостей на другий Дітковецький мистецький етнофестиваль. А все, наскільки я зрозуміла, почалося з мрії. З мрії яка обєднала людей, яка стала поштовхом до відновлення старої глиняної хати і перетвореню її на музей, що стало рушійною силою створення етнофестивалю. Мені вдалося зустрітися і познайомитись з Марією Маладикою, організаторкою цього неймовірно цікавого, насиченого і по українському щирого свята.

  Фестиваль традиційно розпочався на сцені із привітань та спільної молитви. А продовжився калейдоскопом вишиванок і національних костюмів в яких зявлялися різноманіні колективи та виконавці. І полилась селом українська пісня, така рідна, мелодійна і близька. Багата в нас земля талантами співочими і танцювальними.

  Свято по справжньому було мистецьке, з двох сторін від сцени розмістилися майстри зі своїми виробами та майстер-класами. Хтось розклав намет, а дехто просто неба влашнувався зі свої реманентом. Вийшов такий собі затишний ярмарок, дуже яскравий і позитивний. Я залюбки гуляла по території фестивалю і розглядала всі  ті прикраси, вироби з глини, соломи, дерева та шерсті. Очі розбігались від такого різноманіття.

 Гончарі зосереджено навчали людей вправлятись з глиною. Вже на власному досвіді знаю, що це не так легко як здається, один не вірний рух і витвір зіпсований. Біля них на столах викладені їхні вироби, відразу видно що зроблені людьми закоханими у свою справу. Глина вона жива і тепла, а страви з глечиків і глиняних тарілочок особливо смачні та ароматні.

  Сіна на святі було вдосталь, тут і там розкладені тюки, а від дороги ціла скирта накидана. Діти були в захваті від такої кількості, вони по ньому стрибали, ним гралися, я згадую себе у їхньому віці, оце було задоволення. Дорослі здебільшого просто сідали відпочивати на духмяне сіно. Тут на святі була одна така майстриня, яка із сіна різні обереги і забавки робила. Я просто у захваті від її виробів. Це ж скільки потрібно мати уяви і фантазії щоб з висушеної трави зробити пташку чи равлика, а баранчик з сіна взагалі напевно став символом фестивалю так багато з ним фотографувалися. Пані Оля, так звати авторку цих чудових виробів, разом зі своєю сім'єю цілу фотозону зробили. А всі бажаючі могли не тільки придбати скульптури з сіна, а й навчитися їх робити самим.

   Неподалік від містечка майстрів розкладені столи стоять, застелені скатертинами і рушниками, прикрашені квітами. На них місцеві господині зносять підноси, тарілки та глечики з різноманітною смакотою. Виявляється що село поділилося по вулицям, і кожна вулиця накрила власний стіл. А які аромати там літали неймовірні, столи вгиналися під кількістю виставленої їжі. Гостинні люди  в Дітківцях та вправні кухарі. Під деревами неподалік два великих казана на вогні розмістили, біля них місцеві чоловіки поралися. В одному юшка варилася, а в іншому запашний плов. Плов був смачнючий, ми цілу тарілку з'їли. Після приготувань всіх гостей і учасників свята запросили до столів, це була велика гостина. Кожен міг взяти тарілочку і вибрати їжу яка йому довподоби. Такий собі сільський шведський стіл. Доречі вся їжа роздавалась безкоштовно і була неймовірно смачною. І я спробувала багато різних страв, а які десерти були неймовірні, досі згадую.

 

Неподалік під деревами причаїлись два туристичних інформаційних намети, один з них розповідав про принади одного з найстаріших міст України- Теребовлі. А інший заохочував дізнатись про туристичні цікавинки області. Найбільшою популярністю користувалася велика карта Тернопілля.

   А білий намет з іншої сторони галявини приховував в собі цілий музей борщівської вишивки. Тут можна було оглянути приватні колекції вишиванок і рушників. Дуже гарні роботи.

 Для дітей на окремій території розмістився цілий ігровий майданчик з батутами, гойдалками та різними атракціями. А навпроти знаходилися Козаки, тут була виставка військової зброї і амуніції.

   Фестиваль в Дітківцях якийсь особливий, наповнений родинним теплом і українською гостинністю. Такий щирий і невимушений, що на ньому відпочиваєш душею, занурюєшся в атмосферу щастя. Я вперше побувала у цьому привітному селі і сподіваюсь, що не останній, адже сюди хочеться повернутися, запросити наступного разу друзів, розповісти про нього знайомим. Впевнена що село як і фестиваль будуть розквітати, розвиватись на радість людям.А ми ще обовязково навідаємось сюди та завітаємо до Бабусиної хати.
  Пригоди надихають...