Політ на кулі над Тернополем

  З давніх-давен люди споглядали у небо, вони з заздрістю слідкували за птахами та мріяли про небесну блакить і польоти. Згадайте, адже кожний з нас хоч раз літав уві сні в дитинстві, це відчуття простору і свободи залишається з нами на завжди. Небо притягує погляд, манить загадковістю і кличе до себе в обійми сміливців, що наважаться кинути йому виклик.

Польоти на кулях мають давню і цікаву історію. Як нам розповів один з учасників Галицького товариства повітроплавців, все як завжди почалося з жінки. А саме з сорочки дружини одного з братів Монгольф'є, яка намагнітившись від тертя піднялась в повітря. Це спостереження стало поштовхом до одного з найцікавіших винаходів в повітроплаванні. І після багатьох експериментів у 1783 році в Франції брати Монгольф'є запустили першу повітряну кулю з пасажирами. Першими повітроплавцями стали тварини : баран, півень і качка. Політ виявився успішним, тварини вижили, лише при посадці баран пошкодив крило півня. Більше баранів в польоти на кулях не брали. В ті часи повітряні кулі наповнювалась теплим повітрям завдяки розпеченому вугіллю, на яке кидали вологу солому і вовну.

  А вже за рік, 4 березня 1784  у Львові запустили першу у світі повітряну кулю  з автоматичним пальником на рідкому пальному для підігріву повітря у балоні. З часом технології змінювались, обладнання вдосконалювалося, і ми в наш час з легкістю можемо піднятись вище хмар на повітряній кулі.

  15 лютого, в п'ятницю в рамках фестивалю повітряних куль "Файне небо" організатором якого є Ковальчук Тарас, директор міського ТІЦу, здійснилася одна з моїх найзаповітніших мрій - я полетіла. Я не лише мала змогу піднятися і пролетіти над Тернополем, отримавши масу незабутніх емоцій, а й познайомитися з надзвичайними людьми - справжніми повітроплавцями. Галицьке товариство повітроплавців, яке об'єднує в собі професіоналів, фанатів своєї справи з різних міст України влаштувало в нашому місті яскраве шоу, неймовірне свято повітряних куль.

  Я вже давно дивилась в небо і мріяла про польоти, піднятись вгору, стати ближчою до сонця. Було трохи боязно і дуже цікаво, довгий час небо залишалося лише недоступним, поки далеким бажанням, аж поки мені не зробили пропозицію від якої я не змогла відмовитись. Цей день перевернув моє сприйняття світу, подарував емоції, які неможливо передати словами чи фотографіями, це можливо лише відчути.

   Ще зранку в п'ятницю про кулі і по польоти я мала розмиті знання, розуміла лише що потрібно зручно вдягнутися. Колись ще декілька років тому бачила як складають і наповнюють повітрям кулі, цього разу ж хотіла дізнатись все що можливо. На Театральному майдані нас чекало п'ять машин з невеликими причепами розмальованими кулями. Це був перший етап нашого польоту - підготовчий, пілоти повітряних куль визначали погодні умови, швидкість і напрямок вітру. Для цього їм в пригоді стала звичайнісінька гелева кулька, якими так полюбляють гратися діти. Проте в нас вона відігравала одну з важливих ролей, завдяки спостереженю за польотом кульки і спеціальному обладнаню пілоти визначали вже напрямок майбутнього польоту повітряних куль і місце нашого старту. Після чого нам залишилось розбитись по командах і вирушити на місце початку повітряної експедиції.

  Морозним зимовим ранком учасники польоту зупинились на великій галявині, по колу оточеній деревами. Команди повіряних куль почали позкладати обладнання і монтувати самі механізми, виявляється наша куля, як і її екіпаж приїхала з Києва, на запрошення організаторів фестивалю і є членом Галицького товариста повітроплавців, яке знаходиться у Львові. Поки укомплектовувалась корзина я мала змогу трішки дізнатись про наш літальний апарат. Виявляється куля збирається в середньому за 15 хвилин, а сам політ залежить від погодніх умов. Тому більшість подібних виїздів закінчуються на етапі підготовки, адже як розповів один з пілотів, кульою можна керувати лише в верх і вниз, а напрямок руху визначають повітряні потоки. Тому чим менш вітряна буде погода тим більш вдалий буде політ, при поривах вітру політ на кулі неможливий. З цим нам пощастило, дерева стояли непохитні, навіть гілля не ворушилось, проте землю вкривав густий туман і команди змушені були чекати щоб він розсіявся.

   Ближче до обіду коли навколишні умови дозволили безпечно взлетіти, чотири з пяти куль розпочали найцікавішу частину підготовки - нагнітання гарячого повітря в кулю, щоб її підняти. Це надзвичайне видовище в якому і я мала можливість прийняти участь. Як я дізналась під час підготовки, наші кулі при висоті 30 метрів, мають ширину 18 метрів, а одна15 метрів.В зв'язку з тим, що для них потрібно було багато місця, пята куля мусила зачекати своєї черги. Ці  яскраві красені мають не дуже довге життя, в середньому їх термін придатності 500 годин польотів, далі вони йдуть на капітальний ремонт. Куля на якій летіла я була досить новою, вона літає лише 2 роки, і на мою думку вона була найяскавішою серед всіх.

  Не встигла я все розгледіти, як кулі вже були готові вирушити в подорож і я згадавши, що маю ще й фотографувати їх, швиденько побігла робити світлини на пам'ять. Тому коли повернулася до своєї кулі виявилося що всі вже в корзині і ось-ось розпочнеться політ, довелося відразу застибувати в корзину до решти екіпажу. Мене багато хто питає, чи не було страшно летіти. Якщо чесно я не встигла навіть про це подумати, краєвиди навколо захоплювали погляд, відчуття були на грані ейфорії, єдине що мене хвилювало, це встигнуте все зафіксути в памяті, моїй і телефону. Ну і не впустити випадково телефону з рук, про безпеку якого бажано подбати до польоту, бо далі я думала лише про те щоб охопити навколишню красу.

  Виявляється Тернополянам дуже пощастило, ми можемо вільно літати над містом і подивитись на вже знайомі вулички і будинки під іншим ракурсом, адже не над всіма містами дозволено літати. Який ж наш Тернопіль гарний з гори, він зовсім інакший, все виглядає по іншому якщо на нього поглянути з висоти пташиного польоту. І став вкритий льодом і острів Закоханих з парком, і наче іграшкові будинки, між яким ходять дюди-мурашки, а по дорогах якийсь непосидючий малюк розкидав модельки яскравих машинок. І проблеми здаються такими далекими і незначними, а життя розквітає новою палітрою емоцій і відчуттів.

  Після польоту над центром і залізничним вокзалом, ми піднімаємося вище, місто вкрите важкою периною сірих хмар і запорошене білою димкою туману. Хмари в середині виявилися білою і густою, наче молоко, субстанцією. Навко не видно і нечути нічого, здається лише наша куля існує у цьому примарному світі. Всі відчуття пригнічуються, здається що час і простір існує десь в іншому вимірі, аж поки ми не підіймаємось вище. В перші секунди це просто шок, всі кольори дуже яскраві, емоції зриваються від побаченого, і ти просто затамовуєш подих. Ти на сьомому небі від щастя, ти вище хмар і здається тільки протягни руку і досягнеш до сонця. Небо переливається всіма відтінками блакитті, повітря таке чисте і прозоре, що аж дзвенить, а навколо білі і пухнасті гори з хмар.

   Неподалік на мякій перині хмар видно нашу тінь, а трохи далі ще одна куля пливе  в блакитному морі повітря. І сонце так гріє що аж жарко, на термометрі, який є обовязково на кожній кулі показує +15 градусів, майже літо. Потім потрохи ми знижуємся і виниряємо з-під хмар назад у зимове місто, хоча виявляється саме місто ми вже перелетіли і попереду поля і села. Ти ніби в трансі за всім спостерігаєш, але ще живішим себе ніколи не відчував. Нас у кулі 5 чоловік, разом з пілотом і ми вже приглядаємось до місця для посадки, он вже на полі сідає перша куля, інша як і ми летить далі.

  Найцікавіші виявились, як нас і попереджали взліт і посадка. Ми сідали в полі, добре що хоч цвинтар, який попався по дорозі перелетіли, а то була б дуже символічна посадка. Земля вже потроху почала розмерзатись, ще де-не-де вкрита клаптиками снігу і минулорічними рослинками. Приземлення вишло досить легким і вдалим, та дуже емоційним. Корзина декілька разів пострибала по землі і зупинилась, потім ми положивши її на бік вибрались на тверду основу. Це було по відчуттях так, ніби в космос злітали. Відразу підїхала наша машина супроводження з рештою екіпажу і швиденько зібрала кулю назад в причеп. Ми повертались у місто на майдан щоб завершити цю пригоду посвятою.

   На Театральному майдані після того як зібрались всі 5 команд повітряних куль, згідно з двовіковими традиціями відбулося таїнство посвяти в лицарі неба. Нам спершу розповіли надзвичайно цікаву історію повітроплавання, потім за всіма правилами лицарства відбулася посвята. Ми прихилили коліна на частині матерії яка була з нами в польоті, а старші члени товариства повітроплавців за допомогою вогню і шампанського провели обряд посвячення. Тепер я турист і блогер з гордістю ношу титул лицаря неба - повітроплавця.

  Це була незабутня пригода, яка змінила моє життя, завдяки ній я закохалася в небо і польоти. Адже найцінніше що ми можемо збирати не багатство і коштовності, а емоції, спогади і досвід, які залишаться з нами на все життя. Це те чого варто прагнути і варто дарувати близьким і рідним. Я сподіваюся що ще обовязково політаю на повітряній кулі, і не раз. А вже скоро 28-30 червня на літньому фестивалі повітроплавання в Тернополі у всіх бажаючих буде незабутня можливіть вирушити у політ.

 Пригоди чекають...